українська архітектура подолала багато труднощів на шляху свого розвитку. В житті нашої країни було кілька історичних періодів кожен з яких мав свої особливості, що істотно впливали на творчу спрямованість архітектури. Характерною рисою в розвитку української архітектури є широке використання синтезу мистецтв.
Архітектура спадщина нашої Батьківщини багата і різноманітна. Нестримно спливають століття. У вогні пожеж і запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старий виростали нові міста і села. Чим більша від нас епоха, тим менше ми знаємо про неї, тим важче нам зрозуміти життя і інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки пам’ятки архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу.
Архітектура – галузь людської діяльності, що характеризує рівень розвитку продуктивних сил, характер виробничих відносин, архітектура може дати уявлення про особливості культури, художні смаки та естетичні ідеали суспільства.
Пам’ятки архітектури, залишені нам творцями минулих епох, становлять вагому частину багатої культурної спадщини України. Вони свідки життя народу і розвитку його національної культури, відіграють важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму і відданості своїй землі.
Творіння архітектури – це частина матеріального середовища, в якому живе і працює людина. Архітектурні споруди завжди мали вплив на умови праці та відпочинку людей. Залежно від соціально-політичних умов рівня будівельної техніки, наявності будівельних матеріалів, природно-кліматичних факторів народні майстри зводили різноманітні за функціональним призначенням будівлі та споруди. Зодчі як камертони першими відчували зміни в суспільстві, найповніше відбивали його запити і культуру.
Кожна доба, кожне покоління по-своєму оцінює історико-архітектурну спадщину, знаходячи відповіді саме на ті питання, які постають перед суспільством, відкриваючи в ньому нові грані, ще не пізнані та належно не оцінені. Характерно, що з розширенням, досліджень пам’яток архітектури, урахуванням їх регіональних особливостей, стильових характеристик та інших факторів усе чіткіше вирізняються риси архітектури українського народу як однієї з важливих частин його культури. Пам’ятки історії й архітектури України – це невід’ємна частина світової культури.
Пам’ятки архітектури України зазнали значних втрат у довоєнні роки. Замки, монастирі підривали, розбирали. Близько 90% церков, костьолів були зруйновані.
Охорона пам’яток історії та культури на Україні стали однією з актуальних проблем сьогодення. Необхідність відродження національної культури, реставрації пам’яток архітектури ще гостріше постала після проголошення суверенітету України 1 грудня 1991 р.
УКРАЇНСЬКА ДЕРЕВ’ЯНА АРХІТЕКТУРА
Українська дерев’яна архітектура має тисячолітні традиції. Протягом багатьох віків у процесі невпинного розвитку і вдосконалення відбираються найдоцільніші прийоми і форми. Саме вони лягли в основу рис народної архітектури. І саме в цій архітектурі з найбільшою силою виявився будівничий геній народу. Народна дерев’яна архітектура, як і народне мистецтво, в усі часи були тими життєдайними джерелами, звідки черпали натхнення багато видатних митців. На жаль дерев’яні споруди не довговічні. Тому в областях, де ворожі навали і війни вогняним потом прикочовують по наших містах і селах лишилося дуже мало пам’яток дерев’яного будівництва. Народні майстри здебільшого ставили дерев’яні церкви на таких місцях, де б вони гармонійно доповнювали ландшафт. Велике вміння обирати місця для споруд з давніх-давен переходило від покоління до покоління. Поетичність дерев’яних українських церков оспівав Т.Г.Шевченко –
А онде, онде за Дніпром
На пригороді, ніби капличка
Козацька церква невеличка
Стоїть з похиленим хрестом
На жаль, про ці шедеври українського народного генія знає не так уже й багато людей. А зберегти їх буває дуже важко – дерево матеріал нестійкий і досить необережно кинути цигарку чи сірника, щоб чудова пам’ятка національного мистецтва зникла навіки.
Тому в тих областях, де ворожі навали й війни вогняним потоком прокочувалися по наших містах і селах, пам’яток дерев’яного будівництва залишилося дуже мало. У гірських районах Карпат їх уціліло значно більше, але й тут вони потребують ретельної охорони. Українські дерев’яні церкви дуже різноманітні і за своїми формами і за художньою образністю. В кожній історико-географічній області складалися свої стилістичні особливості. Проте всім українським дерев’яним спорудам притаманні й загальні риси. Для української архітектури характерні перепади даху, так звані “золоми”, що ілюзорно підвищують всередині висоту споруди.
Збереглися пам’ятки ХVІ-ХVІІ ст. релігійного культу. Наприклад дзвіниці. Дзвіниці ставляться звичайно окремо від церков, часом навіть у значному віддаленні від них. Лише в тих місцевостях які були в сусідстві до Заходу будували дзвіниці разом із церквою (Лемківщина, почасти Бойківщина, Закарпаття, Слобожанщина). Хоч найстарші збережені зразки дерев’яних дзвіниць походять із початку ХVІ ст. (Поти лич), але ряд даних вказує на їх давню місцеву культуру, що сягає доби готики. Знаємо також, що на Україні церкви й особливо монастирі пристосовувалися до оборонних цілей не тільки в середньовіччі але й у століттях ХVІ-ХVІІІ.
Збережені зразки дерев’яних дзвіниць, особливо в Західній Україні, говорять про особливу давність архітектури форм – більшу, як форми самих церков, біля яких вони стоять.
Конструкція дзвіниць буває двох родів – старша – рублена з брусів або віблеків, зложених у поземному положенні, й новіша, яка зустрічається частіше, – слупово-хрещата.
Пізніше, основний тип дзвіниць, який ми окреслили вище, по мірі поширення на цілій Україні часто спрощувався, а розміри дзвіниць зменшувався. Та разом із тим у руках народного майстра ця проста схема набуває незвичайно великої різноманітності форм. Пропорції мас безконечно міняються. Форма їх незвичайно різноманітна – квадратова, з напівкруглим. еліпсним чи шестикутним закінченням, трикутна, п’ятикутна, шестикутна, округла, еліпсна, у формі сегменту, пів еліпса й т.д. Квадратові дзвіниці, побільшуючи свої розміри й кількість поверхів, часами виростають у складі архітектурні композиції з широким описанням, прекрасно різьбленими колонками та критими галерейками, які у свій час були поширені в міських будинках. Зразком таких розкішних будов можуть служити дзвіниці ХVІІІ ст. в Печеніжині (пов. Коломия), Ясениці Замковій (пов. Самбір), а також на Волині, Київщині й Полтавщині.
намітити історичний розвиток церковного дерев’яного будівництва тим важче, що в різних місцевостях зустрічаються деякі відмінні типи будови, – зміна форм не скрізь наступала одночасно в залежності від світових стилів.
Такою околицею є передовсім Бойківщина в Карпатах. Тут заховався дуже цікавий усталений тип будов, первісний найперше щодо своєї конструкції. Особливої уваги заслуговує конструкція й самий спосіб будування бойківських церков. Ступінчасто-пірамідальне перекриття бойківських церков свідчить про незвичайну давнину.