Доля цієї пам’ятки незвичайна. Стояла на торговельній площі Чернігова невелика П’ятницька церква. (Параскева П’ятниця здавна вважалася покровителькою торгівлі). Висока баня, численні ліпні окраси, ошатні пропорції церкви — усі ці риси без сумніву давали підставу віднести споруду до стилю українського барокко XVII-XVIII ст. Незвичайною була лише її центрична уступчаста композиція. Дослідники твердили, що під барочним одягом заховалися форми давньоруської будівлі.
У 1941 р. в споруду влучила фашистська бомба. У грудні 1943 р. до Чернігова приїхав видатний радянський дослідник давньоруського зодчества П.Д. Барановський. Мені довелося його супроводжувати і брати участь в обстеженні чернігівських споруд. Картина, яка відкрилася перед нами, була жахливою: від П’ятницької церкви залишилися одні тільки руїни, що самотньо височіли серед засипаних снігом пустирів зруйнованого німецько-фашистськими загарбниками міста. Дослідження пам’ятки дало несподівані результати. Церква зовсім не була схожа на всі відомі нам давньоруські споруди. Усе свідчило про те, що це пам’ятка нового архітектурного стилю, який сформувався на Русі наприкінці XII ст., за часів «Слова о полку Ігоревім».
Відомо, що в цей час, на історичну арену виходили давньоруські міста, у них бурхливо розвивалися ремісництво й торгівля, складалися ремісничо-торговельні корпорації, тобто відбувався той соціально-економічний процес, який зумовив розвиток в Європі готичного архітектурного стилю.
Протягом 10 років П.Д. Барановський реставрував П’ятницьку церкву, ретельно складаючи цеглину до цеглини. Внаслідок цього досліднику вдалося з великою достовірністю відтворити всі форми споруди, однієї з найвизначніших пам’яток давньоруської архітектури. Наступні дослідження відкрили багато інших споруд цього архітектурного стилю. Ошатна П’ятницька церква стоїть у центрі стародавнього українського міста Чернігова за міським театром, серед мальовничого скверу, де колись був чернігівський торг. Церква невелика за розмірами (16X11,5 м в плані), з чотирма восьмигранними стовпами всередині, трьома апсидами, високою банею, винятково струнка за пропорціями, з небачено вишуканою й гармонійною композицією. На відмиту від статичних форм споруд попередніх часів композиція П’ятницької церкви є динамічною, її стіни стрімко наростають угору трьома рядами арок над основним об’ємом. Вертикальність споруди підкреслюється профільованими пілястрами. Вертикальні й криволінійні елементи, що домінують у композиції, врівноважуються горизонтальними ярусами вікон другого поверху, пасами декоративних ніш різної форми та масштабу, меандровим фризом, що нагадує архітектуру XI ст., сітчастим орнаментом на апсидах. Вертикальні профільовані пілястри на різних висотах завершуються короткими, але енергійними штрихами карнизів. Рожевий колір стін поєднується з білими отинькованими полями декоративних ніш та різнобарвними орнаментами на порталах. Всередині церква нагадує башту. Художній ефект фрескового розпису підсилюється різнобарвною підлогою з жовтих, зелених і темно-вишневих полив’яних плиток. На відміну від Київської Софії, де композиційну тему розвинуто в цілу симфонію, у П’ятницькій церкві все побудовано на одній, так би мовити, мелодії. Це — радісна пісня про красу, де інженерний геній будівничого поєднався з поезією народної творчості. П’ятницьку церкву в Чернігові іноді називають «Словом о полку Ігоревім» в архітектурі. І справді, визначна пам’ятка давньоруської архітектури є не тільки сучасницею геніальної поеми, а й близькою до «Слова» за характером своєї поетики, за досконалістю форми, за народним духом та ідейною спрямованістю.
КОСТЬОЛ АННИ У ВІЛЬНЮСІ
Готична архітектура своєрідно відображена в Польщі й республіках радянської Прибалтики, на західних землях Білорусії та України. Тут основним будівельним матеріалом була цегла, і місцеві будівничі з великою майстерністю вміли споруджувати з неї найскладніші конструкції і використовувати її художні якості. Одним з визначних ансамблів готичної архітектури в північно-східній Європі є комплекс бернардинського монастиря у Вільнюсі з костьолом Анни — перлиною пізньоготичної архітектури. Ансамбль було споруджено на східній околиці стародавнього міста під горою Гедимінаса на початку XVI ст. Собор монастиря (1625 р.) — велика базилікального типу тринефна споруда з видовженою східною частиною — пресбітерієм. Форми його масивні й суворі. Вузькі високі вікна із стрілчастими завершеннями та масивні контрфорси членують фасади. На рогах споруди — три вежі, під самим дахом — бійниці для стрільби. З північної сторони собору — численні монастирські приміщення: двори, келії тощо. Різко контрастує з похмурою архітектурою собору маленький костьол Анни, збудований близько 1581 р.
У цей час готика доживала останні десятиріччя свого існування: скрізь уже панувала архітектура Ренесансу. Внутрішнє приміщення костьолу Анни — зального типу, його розміри 19×8,7 м, а висота 12,7 м. Зовнішні форми костьолу залишилися майже незмінними. Над перспективними порталами входу — високі стрілчасті вікна, що вибагливо перетинаються вигнутими дугами декоративної арки, над якою височать три тоненькі вежі. Середня з них стрімко піднеслася вгору. З обох боків фасаду — ажурні вежі з шпилястими завершеннями. Вся архітектура споруди гармонійна і нагадує форми велетенського органу. Будівлю споруджено з чудово виготовленої цегли різної форми. На цеглинах подекуди є знаки майстрів вільнюського будівельного цеху, що уславився високою кваліфікацією своїх будівничих. Майстри, які будували костьол Анни, віртуозно володіли технікою цегляного мурування. Досить сказати, що товщина стін споруди, складених у 1,5 цеглини, 50 см. Кажуть, що Наполеон, побачивши костьол Анни, так ним замилувався, що сказав: «Я б на долонях переніс його в Париж». Правда, почуття і смаки нерідко зраджували імператорові: тікаючи з Москви, він наказав висадити в повітря «багатоголову мечеть» — так Наполеон назвав славетний храм Василя Блаженного. На щастя, цей варварський наказ наполеонівські солдати не встигли виконати.