Дуже важко визначити границі найширшого кола інтересів, турбот і творчої діяльності Миколи Івановича Вавілова. Мабуть, найбільше точно ці границі задавалися основною метою – роботою Вавілова – перебудова землеробства країни на сучасній науковій основі. Щоб вирішувати цю задачу після перемоги Великого Жовтня, в умовах ламання старих укладів і подолання розрухи, Вавілову довелося бути одночасно вченим-агрономом і організатором сільськогосподарської науки, генетиком і селекціонером, ботаніком і географом, мандрівником і представником Країни Рад по імпорті насінь, машин, устаткування, директором основних наукових центів генетики і прикладна ботаніка, організатором і першим президентом ВАСХНІЛ, членом ВЦИК, керівником мережі досвідчених станцій і опорних пунктів. До того ж це лише швидке перерахування тільки основних напрямків його титанічної праці. При всієї разноплановости його діяльності вона на рідкість цільна: усе своє життя в науці, починаючи зі студентської лави, М. І. Вавілов присвятив вивченню культурних рослин, переслідуючи шляхетну мету – підвищити їхню врожайність, усунути тим самим погрозу недостачі продуктів харчування для жителів нашої країни і всього людства.
Прагнучи до цієї мети, М. І. Вавілов вирішував дві взаємозалежні задачі, що у той далекий час були ще не зрозумілі більшістю вчених і тим більше широкою громадськістю. Перше: мобілізація для нестатків селекції генетичних ресурсів усіх культурних рослин і їхніх диких родичів, тобто їхнього виявлення, вивчення і збір у місцях природного виростання. Друге: збереження на полях і в сховищах насінь усієї розмаїтості форм культурних і родинних їм диких рослин, розмаїтості, що тепер швидко утрачається в міру ліквідації природних ландшафтів і примітивних систем землеробства, але залучення якого в селекцію необхідно для постійного підвищення врожайності сільськогосподарських культур.
Однак великому вчену не судилася легка доля. Політична нестабільність радянської імперії поставила великий хрест на багатьох його величних задумах, на його долі вченого і людини.
Трагедія Вавілова не була тільки особистої, вона була частиною трагедії епохи. Уже в другій половині 20-х років починається повне придушення гласності і перехід до командно-адміністративних методів керування. Починаються репресії, наприклад по вигаданій справі, так називаної “трудової селянської партії”. У 1929 році піддається гонінням і арешту творець еволюційної генетики, один з видатних біологів світу С. С. Четвериков. Починаються нападки і на інших біологів, у тому числі на М. К. Кольцова. Хмари починають згущатися і над Вавіловим. Але, імовірно, доля Вавілова не була б настільки трагічної, якби не поява лиховісної фігури Трохима Лисенко.
Лисенковщина – явище соціальне, одне з породжень сталінщини. Але як це не парадоксально, узвишшю цього псевдовченого і авантюриста до деякої міри сприяв сам Вавілов.
Цькування Вавілова почалося вже усередині Всесоюзного інституту рослинництва, де він був відомим і знаним цілому світу вченим. У 1930 році при ВАСХНІЛ створюється інститут аспірантури, що незабаром передається ВИРу. Однак аспірантура поповнюється людьми з дуже слабкою підготовкою. Це група аспірантів, а разом з ними малопідготовлені і морально малостійкі молоді співробітники, утворили в інституті малу колону лисенківцев. Вони звинувачували Вавілова у відриві від практики, в антидарвінізмі і навіть у реакційності. Коли Вавілов повернувся з експедиції в США, Мексику і Центральну Америку, він застав в інституті такий розгул наклепницьких виступів, що був змушений звернутися в президію ВАСХНИЛ і до народного комісара землеробства Я.А. Яковлеву.
Але наклепники були не тільки в інституті. Вавілову нав’язують так звані “дискусії”, на яких лисенківці і “філософи”, задають йому провокаційні питання й обвинувачують його в реакційності. Пишуться наклепницькі статті і навіть брошура. Більш того, починаються прямі політичні доносі. У результаті всього цього вже в 1931 році на Вавілова була заведена агентурна справа. Число доносів особливо зросло до кінця 30-х років. Такі, як Е. К. Еммі, писали доноси з чи страху по примусі, але інші, а їхня більшість, писали по розуміннях чи кар’єри просто з агресивної заздрості. Один з найбільш мерзенних доносів, датувався березнем 1939 року, належав старшому науковому співробітнику Вира Г. М. Шликову. “Просто важко представити, щоб реставратори капіталізму пішли повз таку фігуру, як Вавілов, авторитетний у широких колах агрономії, особливої старий”, – пише віМ. Але найстрашнішої і, імовірно, що вирішує долі Вавілова була скарга Лисенко на нього під час одного з прийомів до Кремлеві. По деяким даним, це було в березні 1939 року. На цьому прийомі Лисенко дав ясно зрозуміти, що Вавілов є перешкодою в його діяльності на користь соціалістичному господарству. Йому удалося викликати невдоволення Сталіна, а присутній при цьому Берія зробив відповідні “оргвиводи”. Доля Вавілова була вирішена. Чому ж його не заарештували тоді ж? Є всі підстави думати, що арешт затягся через майбутній Міжнародного генетичн конгресу.
АРЕШТ:
Улітку 1939 року в Единбурзі повинний був відбутися VII Міжнародний генетичний конгрес, президентом якого ще 1938 року був обраний Вавілов. Але Вавілову, незважаючи на його звертання в Академію наук і в уряд, було відмовлено в поїздці. Президентом конгресу довелося обрати іншого вченого – англійського генетика, професора Ф. Крю. На відкриття конгресу, звертаючи до його учасників, він сказав: “Ви запросили мене відігравати роль, що так прикрасив би Вавілов. Ви надягаєте його мантію на мої, не бажаючі цього плечі. І якщо я буду виглядати незграбно, те ви не повинні забувати: ця мантія зшита для більш великої людини”. Що могло бути великим свідченням міжнародного авторитету Вавілова, чим ці слова? Не дивно, що навіть така людина, як Берия, не зважився заарештувати його в рік проведення конгресу. Вавілов уже почував арешт, що насувається. Але людина він був мужній, тримався бадьоро, говорив гаряче про науку.
І от 6-го серпня 1940 року, під час експедиції в Західну Україну, Вавілова заарештували. Під час цієї поїздки, що він робив разом зі своїм учнем Ф. Х. Бахтеевим, Вавілов одержав цікаві результати, але свої нові знахідки йому вже не удалося опублікувати. Історія загибелі Вавілова – одна з найтрагічніших історій миноголо століття.
Допит Вавілова почався ранком 12 серпня 1940 року в Москві у внутрішній в’язниці НКВД.
У перші дні допиту Вавілов тримався дуже твердо і рішуче заперечував, висунуті проти нього абсурдні обвинувачення. Але слідчий – інквізитор бериевской виучки – умів “розколювати” і таких мужніх, твердих і вольових людей як Вавілов, і 24-го серпня домагається “визнання”. Більш того, старшому лейтенанту А. Г. Хвату вдається змусити Вавілова написати на дванадцятьох сторінках зовсім фантастична заява, озаглавлена “шкідництво в системі рослинництва, мною керованого з 1920 року до арешту (6.VIII. 1940 року)”. Написати таке Вавілова змусили, звичайно ж, катування, приниження і безсонні ночі. Було ясно, що упорствовать і спростовувати наклеп зовсім даремно, пручатися безглуздо. Цілком спростовував Вавілов тільки обвинувачення в шпигунстві. Але шпигунство, як, утім, і в багато чого іншого не вірили його кати.