Реферат на тему: Як людина пізнає Всесвіт

Науковий стиль мислення і науковий підхід до ви­вчення явищ природи. Кожна епоха в розвитку приро­дознавства характеризується певним підходом до ви­вчення й розуміння природних явищ, певним стилем наукового мислення.

Так, наприклад, в епоху панування класичної фізи­ки, яка досягла найбільшого розквіту на кінець XIX сто­річчя, цей підхід характеризувався прагненням звести всю різноманітність світових процесів і явищ до меха­нічного руху, до суто механічних закономірностей. Уче­ні тієї епохи були глибоко переконані в тому, що будь-яке явище в принципі може бути розраховане з абсолют­ною точністю, що можуть бути точно передобчислені і будь-які, скільки завгодно віддалені його наслідки. Це був так званий механістичний детермінізм — уявлення про те, що всі майбутні події однозначно визначені наперед умовами, що існують у даний момент. Вважало­ся також, що на будь-яке питання, поставлене природі, можна дістати певну однозначну відповідь типу «так» чи «ні». Можливість будь-яких випадкових подій пов­ністю відкидалась.

Однак подальший розвиток природознавства перекон­ливо показав неправомірність таких уявлень і сприяв утвердженню діалектико-матеріалістичних поглядів на світ.

Чим же характеризується сучасний науковий стиль мислення, сучасний підхід до вивчення і розуміння явищ природи, що відповідає вашій епосі науково-технічної революції?

Одним з основних принципів, які сформувалися в процесі розвитку природознавства у XX сторіччі і які становлять методологічний фундамент сучасної науки, є впевненість у тому, що результати дослідницької ді­яльності відображають реальні властивості об’єктивного І світу, а не є наслідком уяви вчених або їх суто суб’єктивних відчуттів. При цьому критерієм істинності науко­вих теорій є їх відповідність реальній дійсності, що перевіряється практикою.

Найважливіша риса наукового стилю мислення — чітке розуміння нескінченного розмаїття і якісної не­вичерпності навколишнього світу, розуміння того, що наші знання про світ мають характер відносних істин. Природа завжди складніша за наші уявлення про неї і її вивчення завжди підноситиме нам несподівані сюр­призи.

Сучасний учений-матеріаліст розуміє, що зміна нау­кових уявлень, їх уточнення і поглиблення в ході науко­вого пізнання є невід’ємною властивістю справжньої науки, що на зміну розв’язаним проблемам приходитимуть нові, ще складніші, і так буде завжди, тому що світ нескінченно різноманітний. Ідеал завершеного знання, що відображав дух класичної науки, поступився місцем ідеалу нескінченного пізнання.

«Для матеріаліста,— наголошував В. І. Ленін,— світ багатший, живіший, різноманітніший, ніж він здається, бо кожний крок розвитку науки відкриває в ньому нові сторони» ‘.

Ще одна надзвичайно важлива риса сучасного науко­вого діалектико-матеріалістичного підходу до пізнання

навколишнього світу — переконаність у тому, що всі без винятку явища природи і суспільства мають природні причини і підпорядковуються природним закономірно­стям. Ця переконаність грунтується на всьому колосаль­ному практичному досвіді вивчення навколишнього сві­ту і історії людського суспільства. А звідси випливає найважливіший висновок про принципову пізнаванність усіх явищ, що відбуваються в світі.

Науковий підхід до розуміння світу нерозривно пов’язаний також з умінням тверезо оцінювати обстановку. Наука не всесильна, вона не може негайно розв’язувати всі завдання і проблеми, що виникають, і не робить таємниці з того, що вона чогось ще не знає,— вона у по­стійному пошуку нових рішень. Учені розуміють, що можливе й здійсненне, а що у принципі неможливе і нездійсненне, оскільки суперечить надійно встановле­ним фундаментальним законам природи, наприклад, створення матеріальних об’єктів з нічого чи здійснення вічного двигуна. В той же час вчені вміють відрізняти від принципово нездійсненного те, що практично недо­ступне у даний момент, але може бути досягнуте в май­бутньому.

Ще одна істотна риса сучасного наукового підходу до пізнання світу — уявлення про те, що в природі немає абсолютної визначеності наперед. Існує об’єктивна ви­падковість. Однак випадкові події і явища також під­порядковуються об’єктивним закономірностям — стати­стичним.

До характерних особливостей сучасної науки (йдеть­ся у даному випадку про радянську науку) належить і її тісний зв’язок з філософією діалектичного матеріа­лізму.

Таким чином, для сучасного природознавства харак­терний динамічний підхід до вивчення природи, чітке розуміння справжнього характеру природних явищ, не­скінченного розмаїття навколишнього світу, відносності

будь-якого досягнутого рівня знань, необхідності безна­станного пошуку нового, глибоке усвідомлення діалек­тичного характеру процесу наукового пізнання.

Ці принципи е істотними не тільки для наукової, а й будь-якої практичної діяльності сучасної людини.

Методичні міркування. Важливо наголосити на тому, що стиль сучасного наукового мислення, наукового під­ходу до пізнання навколишнього світу і його явищ докорінно відрізняється від релігійного.

При цьому, оскільки основоположні фундаментальні уявлення релігії з часом практично не змінюються, не зазнав ніяких істотних змін і «релігійний комплекс», про який йшлося на початку книжки, а також відповідний йому релігійний стиль мислення.

Оволодіння науковим стилем мислення, науковим підходом до осмислення дійсності — необхідна умова формування послідовного, атеїстичного, діалектико-матеріалістичного світогляду. І на цей бік питання у робо­ті з атеїстичного виховання школярів слід звертати найсерйознішу увагу.

А для того щоб виробити справді науковий стиль мислення, навчитися сприймати навколишню дійсність з наукових позицій, потрібне активне освоєння досвіду наукового пізнання світу, його всебічне осмислення з по­зицій діалектико-матеріалістичної філософії.

Саме ця обставина вимагає детального розгляду в на­шій книжці питань, пов’язаних з методологією сучас­ного наукового дослідження.

Пізнаванність світу. Коли людина починала на нашій планеті свою творчу діяльність, у її розпорядженні не було нічого, крім землі, води, повітря і тих живих орга­нізмів, до появи яких призвів саморозвиток тваринного й рослинного світу. Багато сторіч потрібно було для того, щоб з цих вихідних продуктів створити те велике різноманіття предметів й об’єктів, яке становить мате­ріальний фундамент сучасної цивілізації. І в основі цього

творчого процесу лежав процес пізнання людиною нав­колишнього світу і його закономірностей.

Матеріальний світ нескінченно різноманітний, без­межний також процес його пізнання. Оскільки всі без винятку явища природи мають природні причини і під­порядковуються натуральним закономірностям, то ці причини в принципі можуть бути виявлені і пізнані людиною.

Однак історія знає багато випадків, коли деякі вчені висловлювали песимістичні погляди щодо перспектив і можливостей подальшого розвитку науки, її здатності розв’язувати ті чи інші завдання. Наприклад, давньо­грецький філософ-ідеаліст Платон, ілюструючи уявлення про непізнаванність навколишнього світу, навів образ печери, на стіни якої промені світла відкидають лише тіні різних предметів. Тіні — це все, що може спостері­гати людина, і їй ніколи не осягнути сутності тих пред­метів, які ці тіні відкидають.

Час від часу з’являлись судження про неможливість розв’язання тих чи інших конкретних проблем, які по­ставали перед ученими в процесі вивчення космічних явищ. Типовим прикладом такого роду е наведене в під­ручнику з астрономії твердження буржуазного філософа Огюста Конта, який заявив, що ніколи і ніяким спосо­бом людина не зможе довідатись про хімічний склад Сонця і зірок. Однак не минуло й двох десятиліть, як відкриття спектрального аналізу показало повну неспро­можність подібної точки зору.

І це — типовий приклад! За всяким разом розвиток науки долав межі, що здавалися нездоланними.

Коли можливості якогось методу дослідження вияв­ляються вичерпаними, то рано чи пізно розробляються нові, досконаліші й ефективніші методи, завдяки яким учені дістають інформацію про такі сфери природних явищ, які раніше були недоступні для дослідження.

Постійне вдосконалення способів пізнання особливо

добре можна простежити на прикладі астрономії. Про­тягом сторіч астрономія була оптичною наукою. З усієї багатющої сукупності електромагнітних випромінювань, що пронизують космічний простір, дослідники Всесвіту могли вивчати тільки видиме світло.

І хоч в атмосфері Землі, крім «оптичного вікна», існує ще й «радіовікно», аж до кінця першої половини XX сторіччя космічні радіохвилі не вивчалися, незва­жаючи на те, що радіо було винайдене на самому почат­ку нашого століття. Це пояснюється тим, що енергія космічного радіовипромінювання мізерно мала, а при­ймальні прилади, достатньо чутливі для його реєстра­ції, з’явилися тільки після закінчення другої світової війни.

Радіоастрономічні дослідження одразу набагато роз­ширили можливості вивчення космічних процесів і за порівняно короткий час дали безліч унікальних відомо­стей про Всесвіт. Радіохвилі добре проходять крізь між­зоряне середовище і тому містять інформацію про такі космічні об’єкти, від яких світлові промені до нас не доходять. Крім того, космічне радіовипромінювання дуже в багатьох випадках пов’язане з бурхливими фі­зичними процесами, що відбуваються в різних куточках Всесвіту. А саме такі процеси становлять найбільший інтерес для науки.