Банківська сиcтема – одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.
Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З’явились нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.
Українські банки змушені працювати в умовах підвищеного ризику, тому вони частіше, ніж їх закордонні колеги, бувають в кризових ситуаціях, приклади яких не зникають зі сторінок періодики. Причому більшість таких випадків пов’язана з неадекватною оцінкою банками власного фінансового стану, а також надійності і стійкості їх основних клієнтів і партнерів по бізнесу.
Фінансовий стан банку – це комплексне поняття, яке відображає систему показників, які характеризують наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
У своїй дипломній роботі я намагатимусь показати деякі аспекти цієї широкої теми, це стосується оцінки фінансового стану банку. Мета, яку я ставлю при дослідженні цієї теми, полягає у вивченні методів, які використовуються у вітчизняній практиці при оцінці фінансового стану банку і порівняти їх із зарубіжним досвідом. Адже тепер ми маємо можливість співпрацювати із закордонними колегами не тільки на державному рівні, але і на рівні кореспондентських відносин банків. Отож, відслідковуючи деякі методи в діяльності закордонних банків, я хочу провести паралель щодо вітчизняних банків, дослідивши методику аналізу нормативних показників. На Україні тепер склались специфічні умови як в економічній сфері в цілому, так і в банківській системі зокрема. Це пов’язано насамперед із нестабільністю законодавства, втратою довіри населення до держави і до банків зокрема. Саме тому зберегти добрий фінансовий стан банку і забезпечити його ефективну діяльність є досить складно. Це вимагає особливих зусиль як з боку керівництва, так і з кожного працівника зокрема. При дослідженні цієї теми я використовувала поряд із законодавчими актами Верховної Ради і Уряду нормативні акти Національного Банку України, спеціальні банківські документи, а також періодику і спеціальну літературу, що стосується даної теми.
Оскільки з 1.01.1998 р. в бухгалтерському обліку України відбулися зміни, що особливо стосується плану рахунків, то це також потягнуло за собою цілий ряд змін і в документах, які регулюють виконання економічних нормативів. Враховуючи ці зміни, я старалась прослідкувати методи і способи аналізу фінансового стану банку в динаміці. Для цього використовувала також фактичний матеріал діяльності Укрсоцбанку за певні конкретні періоди.
Важливість даної теми полягає, на наш погляд, у вивченні банківської системи через призму оцінки фінансового стану банку, аналізуючи його діяльність. Тепер надійність і фінансова стійкість – основні фактори, які впливають на свідомість клієнта при виборі банку.
Отже, за допомогою аналізу можна виявити тенденції діяльності, звернути увагу на слабкі місця і посилити розвиток ефективних напрямів роботи. Тож оцінка фінансового стану є потрібною як для керівництва банку,- щоб знати результати своєї роботи, так і для клієнта чи партнера, щоб знати свого контрагента.
ГЛАВА 1. Стабільність- основна умова ефективної діяльності комерційних банків.
1. Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України.
Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об’єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів. В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т. д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :
Капітальна стійкість банку. В її основі – обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон’юнктуру кредитного ринку.
Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:
n рівень зв’язків банку з іншими субєктами ринкової інфраструктури;
n розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;
n інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;
n якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;
n залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;
n міцність звязку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;
n концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;
n контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.
Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.
Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональнише й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку. І перший, і другий із зазначених критеріїв визначення функціональної стійкості банку та керування нею мають як позитивні, так і негативні аспекти. Так, високий рівень спеціалізації комерційного банку посилює його залежність від змін кон’юнктури на товарному й кредитному ринах і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.