Століттями суспільство піклувалася про своє ідеологічних, релігійні засади, але протягом останнього час у плані створення певної ідейній парадигми розвитку суспільства демократія виявила таке властивість, як легковагість. Приміром, за доби розвиненого соціалізму нашій країні проблема формування світоглядної культури особистості полягала в формуванню комуністичного, атеїстичного та інших типів світогляду. Коли комунізм і антикомунізм зійшли зі сцени як протиборчі ідеологеми, утворився вакуум, який почав активно заповнюватися світоглядним екстремізмом, наслідком якого є тероризм, як хворобу нашої епохи. На думку, саме сьогодні має йти розмова з приводу створення системи глобальної світоглядної безпеки, тому що проблему формування світоглядної стійкості особистості стала ще актуальніша, ніж була колись. Лише об’єднавши традиційне бачення проблеми безпеки особистості, колективу, соціуму з світоглядним аспектом, зможемо казати про створенні потужного протидії, нейтралізації небезпек сучасного суспільства.
Гуманистическое світогляд не можна просто засвоїти, «вичитати» з книжок, його не можна нав’язати комусь кимось. Це область морального, естетичного, політичної свідомості. Це особистісні погляди й переконання, відчуті і “глибоко усвідомлені, що визначають духовність, ціннісні орієнтації дітей й молоді, власне «Я», творче і деятельностное ставлення до світу, до людей, до свого місця у суспільстві. Та цього потрібна і соціальний середовище, й освіту, і знаходить допомогу молодим з боку вчених у пошуках істини свого буття, свого світогляду.
На етапі шкільної освіти очевидна завдання підвищити рівень світоглядної стійкості учнів, відповідності його рівню знань, і навіть віковим особливостям. Школі відведена одне з складних завдань – формування гармонійно розвиненою особистості. Відсутність ідеологічних установок у країні у час значно ускладнює це завдання спочатку вибору стратегії школи. Тому сучасна виховання має спрямувати формування у особистості, з одного боку, нравственно-мировоззренческой стійкості, з іншого боку – толерантності. Зробивши світоглядну спрямованість принципом вивчення різних предметів, зокрема і Основ Безпеки Жизнедеятельности, необхідно організувати освітній процес те щоб вдалося призвести до вдосконаленню психофізіологічних якостей особистості учнів. «Відсутність хоча б гіпотетичної моделі загальної освіченості людини призводить до того, що позбавлений внутрішньої логічного обгрунтованості набір навчальних предметів не визначений завданням розвитку яскравою самобутньої індивідуальності, здатної до самовдосконалення у різноманітних найекстремальніших условиях»1.
Освіта не підготовка до життя, він «додається» до неї. «Життя невпинно й є освіту, і теорія освіти є, по суті, теорія жизни»2.
Розуміючи, що таке життя людини коротка та палестинці час, відведений придбання знань, обмежена, ученый-эволюционист Герберт Спенсер намагався встановити критерії цінності знання. Він пропонував класифікувати види діяльності людей, що визначають разом коло людського життя, за рівнем зменшення їхньої значимості:
· діяльність, прямо спрямовану особисте самозбереження;
· діяльність, що доставляла все необхідне у житті й, в такий спосіб, побічно спрямовану особисте самозбереження;
· діяльність, що на меті продовження роду у вигляді виховання потомства;
· діяльність, наповнює життєвий дозвілля спрямована задоволення смаків та почуттів.
Ідеальне освіту, на думку Спенсера, має полягати у підготовці всім виділеним їм видам діяльності. З іншого боку, утворення має спиратися купівля знань, які різняться зі свого гідності. «Було б вищим протиріччям прекрасному порядку у природі, – пише він, – якби один рід занять призначений для придбання відомостей, а інший служив б лише розумової гимнастикой»3. З нашою погляду, саме тут висловлюванні підкреслена нерозривна зв’язок таких категорій як безпеку людини її світоглядна стійкість.
Відомо, що за формою існування світогляд то, можливо представлено як стихійної, і організованою формою. Перше був із шляхом пізнання методом спроб і помилок, найчастіше особистого життєвого досвіду, методу роздуми «у вільний час». Друге формується в спеціально створеної при цьому середовищі (наукове, навчальний установа, осмислення і засвоєння узагальнених цілеспрямовано наукою фактів, законів, принципів, і властивостей явищ). У сучасному людині дивовижним чином поєднуються обидві форми і з ними шляху вироблення світоглядів. Наші погляди, судження про явищах світу з суті носять двоїстий характер. Ми можемо осмислити будь-яке явище з позицій двох «мов»: побутового життєвого досвіду і місцевого досвіду, узагальненого поколіннями в організованою наукової формі. Часто ці дві «мови» по-різному пояснюють і кваліфікують одні й самі явища. Форма світогляду, яку виробляють в людини у спеціальних умовах, можна назвати також системної, якщо вона спирається на організоване, наукове виклад знань.
Вочевидь, що навколишній людини світ, як об’єкт філософського дослідження, є єдність різноманітного, багато речей одному. Це кінцевому підсумку, обумовлює багатства і єдність філософських категорій, як-от світоглядна стійкість і безпека. Безпека, з погляду, є також філософської категорією, бо є предметним, матеріальним, й виступає певної абстрактної формою висловлювання життєздатності і життєстійкості об’єктів конкретного світу. Ці філософські категорії сформувалися під час багатовікової духовно-практичної діяльності відбитка цього дивного світу і утворили певну систему.
У історії філософської, психологічної та педагогічної думки проблема світогляду завжди була і є предметом глибокого вивчення, хоча саме поняття «світогляд» з’явилося філософської літературі лише у вісімнадцятому сторіччі. Як і те, що кисень невидимий, несмачний, позбавлений запаху, газообразен при умовах, надовго затримало його відкриття, і поняття «світогляд» з’явилося пізно, але існувало давно через її розчинення у житті людей багатьох поколінь. Ще Аврелій Августин (354-430 рр.), найвизначніший теолог і філософ западнохристанской церкви писав: «Так, для справжнього минулих предметів є в нас пам’ять чи спогад (memoria), для справжнього справжніх предметів є в нас погляд, погляд, споглядання (intuitus), а справжнього майбутніх предметів є в нас сподівання, сподівання, надія (exspectatio)»4. Звернення до наукового, художньому, историко-педагогическому спадщини дозволяє нам простежити генезис громадського світогляду та світобачення особистості різними етапах розвитку історії, культури, науку й освіти.
Однією з археологічних відкриттів, проливающих світло на умови й обставини походження світогляду й історію педагогіки, можна вважати печера Базуа на північному заході Італії. У глибині печери, в 400 кілометрів від входу, знайшли сліди її древніх мешканців: вони кидали грудки глини в сталагміт, нагадує постать тваринного. Мисливські тренування і навчання метання зброї почалися отдаленнейшие часи древнього кам’яного віку, коли жили неандертальці, жили в печерах і гротах. Іншим доказом історичної зв’язку світоглядної стійкості й безпеки є також те, що у одній з печер поблизу селища Чжоукоудян біля Пекіна «шар спресована золи сягав товщини сім метрів. Вочевидь, у цій печері жили багато синантропів протягом кількох сторіч і навіть тысячелетий»5. Вогонь послужив могутнім засобом олюднення наших найдавніших предків, оскільки оволодіння вогнем сприяло перебудові тваринної психіки у бік людського розуму, вимагаючи цілеспрямованих дій, розрахованих більш більш-менш віддалене майбутнє. Вогонь створював підгрунтя людському господарству, ставив людини у умови постійної роботи і напруги: вогонь треба було підтримувати, що він не згаснув. Далі треба було, щоб від цього не запалилися інші предмети. З вогнем потрібно було завжди бути насторожі: не доторкатися руками, оберігати від вітру і дощу, регулювати полум’я, запасати сухе паливо тощо. Але, безсумнівно, одне: кожне нове покоління синантропів навчалося в попереднього як навичок праці, а й системі безпечної поведінки. Разом з цим йому передавався досвід поколінь, і навіть їх світогляд в стихійної формі, тобто. у вигляді життєвого досвіду.