Реферат на тему: Надзвичайні небесні явища затемнення, комети

Серед явищ природи є чимало таких, які з давніх часів здавалися людям надзвичайними При цьому поняттю «надзвичайний» надавалося цілком виразного містичного змісту. Під надзвичайним розуміли дивне, тобто порушення зако­номірного ходу натуральних процесів надприродними силами.

До подібних явищ належить і цілий ряд астрономіч­них: затемнення Місяця і Сонця, дощі падаючих зір,

польоти болідів й падіння метеоритів, поява яскравих комет.

Якщо розуміти надзвичайне як надприродне, то над­звичайних явищ у природі, зрозуміло, не буває й бути не може. Проте термін «надзвичайний» може містити в собі і строго науковий зміст, який не має нічого спіль­ного а містикою. Ми можемо означити за його допомо­гою такі явища, які є «надзвичайними», тобто відбува­ються не кожного дня.

Чому ж одні явища природи уявляються людям «звичайними», а отже, такими, що не заслуговують на особливу увагу, а інші — неабиякими, тобто такими, що вимагають якихось «особливих» пояснень?

Справа в тому, що явища, про які йдеться, саме незвичайні. Так, скажімо, нікого з нас сьогодні не дивує блакитний небозвід, що нагадує перекинуте над Землею гігантське прозоре склепіння. Ми можемо спостеріга­ти його в будь-який ясний день, і це стало до такої міри звичним, що ми не ввертаємо на блакить неба ніякої уваги, сприймаємо її як щось само собою зрозу­міле.

У наш час навіть учні молодших класів знають, що земна атмосфера розсіює складне за своїм складом со­нячне світло: найбільш інтенсивно — синьо-фіолетові промені, слабкіше — червоні. Розсіяні повітрям блакит­ні, сині й фіолетові промені потрапляють до нашого ока і створюють відчуття блакитного небозводу.

А от інше «світлове» небесне явище — багряно-чер­воний колір Місяця під час місячних затемнень. Цей зловісний колір затемнюваного Місяця здавався забо­бонним людям грізним передвістям усіляких можливих нещасть і бідувань. «Місяць обливається кров’ю,— го­ворили вони.— Біда буде…»

Насправді ж червоний колір Місяця під час затем­нення — фізичне явище того ж порядку, що й блакитний колір денного неба. Під час затемнення Місяць потрапляє в ділянку тіні, що її Земля відкидає у світовий простір у променях Сонця. Таким чином, прямі сонячні промені не потрапляють на місячну поверхню. Однак якась частина сонячного світла, що пройшло крізь верхні шари земної атмосфери, внаслідок заломлення проникає в район земної тіні і досягає поверхні Місяця. А оскіль­ки повітря найбільше розсіює синьо-фіолетову складову сонячного світла, то, проходячи крізь атмосферу, ця частина видимого випромінювання Сонця губиться, і до Місяця доходять головним чином червоні й оранжеві промені. Такою в справжня фізична причина «криваво­го» кольору Місяця під час затемнень.

Чому ж блакитний небозвід сприймається як щось звичайне, а багряно-червоний Місяць під час затемнень і досі уявляється деяким людям чимось містично зло­вісним? Одна з причин — незнання відповідних фізичних закономірностей, справжніх причин того чи іншого яви­ща. Свого часу людину дивував і блакитний небозвід. І люди сприймали його як кришталевий купол, що на­криває Землю і відділяє світ земний від світу божест­венного.

Але справа не тільки у незнанні причин, а й у тому, що надзвичайні явища відбуваються нечасто. Вони мо­жуть підпорядковуватися тим самим закономірностям, що й явища звичайні, повсякденні, але умови для їх виникнення складаються в природі значно рідше.

Наприклад, повні сонячні затемнення в одному і то­му самому районі земної поверхні повторюються, як правило, лише через досить тривалі проміжки часу. Столиця нашої Батьківщини Москва існує понад 800 ро­ків, і за цей час на її території спостерігалось лише три повних затемнення Сонця — останнє близько 500 років тому. А наступне повне сонячне затемнення у Москві відбудеться тільки в жовтні 2126 р.

31 липня 1981 р. повне затемнення Сонця спостері­галось у ряді пунктів нашої країни. Але це було останнє повне сонячне затемнення XX ст. на території країн СНД.

Добре відомо, яке похмуре враження справляли повні затемнення Сонця на людей у минулому. Наші предки сприймали їх як одне з грізних небесних знамень, що нібито провіщало жахливі нещастя і неминучі біди. Згадаймо «Слово о полку Ігоревім», де описано, який марновірний жах викликало повне затемнення Сонця у воїнів князя Ігоря, що виступили в похід проти по­ловців.

Боязнь сонячних затемнень була пов’язана не тільки з нерозумінням причин цього явища і з його незвичніс­тю. Неабияку роль відігравала ще й та обставина, що люди відчували свою залежність від Сонця, і коли раптом Сонце затемнювалось, зникало, переставало світити, лю­ди боялися залишитися без Сонця назавжди, що рів­нозначне загибелі.

Страх перед можливими несприятливими наслідка­ми того чи іншого рідкісного й незрозумілого явища природи — також одна з причин, що спонукали людину приписувати цим явищам містичний зміст.

І ще одна причина суто психологічна: несподіва­ність — несподіване порушення звичного плину подій, усталеного порядку речей, який у силу своєї сталості уявляється людям єдино можливим. Цілком зрозуміло, що його порушення здатне справити на людину досить сильне враження.

Усі ці причини і можуть призводити до того, що рід­кісні й незвичайні явища природи, що порушують звич­ний хід подій і суперечать тим самим багаторічному життєвому досвіду, можуть видатися людям чимось надзвичайним, проявом надприродних сил. Хоч насправ­ді такі явища, як і все інше в природі, мають цілком природні причини і підпорядковуються природним за­кономірностям.

Яким би рідкісним і незвичним не було б те чи

інше явище, навіть у тому випадку, коли воно пов’язане з порушенням відомих законів природи, воно не має нічого спільного з чудом, з проявом надприродного. За будь-яким, навіть наднезвичайним явищем стоять цілком певні природні закономірності, хоч, можливо, і такі, які ще не відкриті наукою.

Комети. Хвостаті небесні гості — комети завжди при­вертали до себе увагу не тільки спеціалістів, а й най-ширших кіл людей. У наш час на зміну всіляким марно­вірним уявленням про комети прийшло чітке розуміння природного походження цих своєрідних небесних тіл.

Особливий інтерес до комет виник у зв’язку з ви­датною астрономічною подією у 1985—86 pp.— черговим зближенням із Сонцем і Землею знаменитої комети Галлея.

Цю комету було помічено в серпні 1682 року, і одним з перших учених, які її спостерігали, був англійський астроном Едмунд Галлей — один з керівників відомої обсерваторії у Грінвічі, через яку проходить меридіан, прийнятий за нульовий. Згідно з уявленнями, що існу­вали на той час, комети вважалися небесними тілами, що проникають у Сонячну систему іззовні, з міжзоря­ного простору, і після проходження поблизу Сонця знову виходять за її межі. За час існування людства у небі Землі з’являлися сотні комет, але астрономи були пере­конані в тому, що всі вони різні.

Галлей вирішив обчислити орбіти деяких комет, від­носно яких були відповідні дані спостережень. Ця ро­бота, пов’язана з подоланням досить значних для того часу обчислювальних труднощів, забрала близько 20 ро­ків. Галлею вдалося розрахувати орбіти двох десятків комет, що з’являлися в різні роки. При цьому з’ясува­лася дивовижна обставина: орбіти комет 1531 і 1607 pp. були дуже схожі на орбіту комети 1682 року.

Галлей зробив цілком правильний висновок: це одна й та сама комета, що періодично повертається до Сонця

через кожні 75—76 років. Виходячи з цього, він передба­чив, що чергової появи тієї самої комети слід сподіва­тися у 1758 році. І вона справді з’явилася наприкінці 1758 року. Відтоді ця комета носить ім’я Галлея.

Подібно до багатьох інших комет, комета Галлея рухається довкола Сонця по дуже витягнутій еліптичній орбіті, віддаляючись від нього на відстань, що у 18 разів перевищує відстань від Сонця до Землі. При цьому площина, в якій рухається комета, нахилена під кутом 18° до площини земної орбіти. На відміну од планет, які обертаються навколо Сонця у напрямі проти годинни­кової стрілки (якщо дивитися з північного полюсу Землі), комета Галлея переміщується у напрямі за го­динниковою стрілкою, здійснюючи повний оберт у се­редньому за 75—76 років.

Проходячи поблизу Сонця, комета наближається до нього на мінімальну відстань, що становить близько 900 мільйонів кілометрів. У цей момент вона знаходить­ся у точці (так званий перигелій), розташованій між орбітами Меркурія і Венери.

У XX сторіччі комета Галлея зближувалася з Зем­лею у 1909—1911 pp. У ті дні, готуючись до чергової зустрічі з кометою, вчені підрахували, що в ніч з 19 на 20 травня 1910 року Земля пройде крізь її хвіст. Це повідомлення в усьому світі викликало паніку. «Косміч­ного побачення» двох небесних тіл багато хто очікував з великим страхом. Справа в тому, що до складу комет­них хвостів входить отруйний газ ціан. І буквально на кожному кроці можна було почути розмови про майбут­ню світову катастрофу, про те, що отруйні гази комет­ного хвоста згубно вплинуть на все живе на Землі.

Зрозуміло, астрономи знали, що кометні хвости вкрай розріджені і не можуть становити реальної небезпеки для жителів Землі, які до того ж захищені атмосферною оболонкою. І все ж «кометні страхи» охопили мало не весь світ. До того ж релігійні люди пов’язували майбутню астрономічну подію з уявленнями про «страшний суд», про начебто прийдешню загибель світу, що її не раз передрікали різні релігійні пророки. На вулицях багатьох міст служили молебні, християнські духівни­ки не встигали сповідувати всіх бажаючих, а мусуль­манські мулли закликали правовірних до посту й мо­литов.

Справді, близько 18 травня Земля пройшла крізь хвіст комети Галлея, але цього навіть ніхто не помітив. Більш того, проведені спеціальні вимірювання не„ ви­явили ніяких змін у звичайному хімічному складі пові­тряної оболонки Землі. Це стало ще одним свідченням надзвичайної розрідженості кометних хвостів.