Велика Жовтнева соціалістична революція розкрила перед архітектурою неосяжні горизонти. Рішучих змін набула творчість архітектора. «То він служив богові, то для господарів будував, але вперше він будує для себе із значно більшим ідеологічним розмахом і соціальною базою: хоче будувати цілу частину світу за образом і подобою творящої, щасливої людини». Ці слова А. В. Луначарського прекрасно передають той творчий пафос, яким були сповнені радянські архітектори у період побудови соціалізму в нашій країні. Соціалістичне будівництво зумовило реконструкцію міст і сіл, створення нових архітектурних ансамблів, не бачених ще в історії нових типів споруд. Прикладом такої реконструкції і найвизначнішою пам’яткою архітектури першої п’ятирічки е площа Дзержинського в Харкові, яка мала стати композиційним та ідейним центром реконструйованого Харкова, тодішньої столиці УРСР, одного з важливих індустріальних центрів Радянського Союзу.
Площа займає 11,9 га і за розмірами — одна з найбільших у світі, її форма незвична: це величезний круг, близько 300 м діаметром, що поєднується з прямокутною аванплощею. По утвореному периметру круга розміщений будинок промислових організацій — Держпром, з боків — будинки проектних організацій та кооперації. З правого боку прямокутної частини площі стоїть готель, а замикає площу будинок обкому партії, що фасадом виходить на головну артерію Харкова. Будинок Держпрому завершує наростаючий ритм споруд грандіозним комплексом, що з великою художньою силою втілює пафос соціалістичного будівництва, велич трудових подвигів народу. На проект Держпрому було оголошено конкурс, що відіграв визначну роль в пошуках нових рис радянської архітектури. Будинок був споруджений у 1925-1929 рр. за проектом С. С. Серафімова в співавторстві з М. Д. Фельгером і С. М. Кравцем. Держпром — кращий твір видатного російського радянського архітектора С. С. Серафімова (1878-1949 рр.). Його спільна праця з українськими архітекторами і будівничими є одним з численних прикладів дружби радянських народів. Інженерне керівництво спорудженням Держпрому здійснював відомий радянський будівничий П. П. Ротерт, а наглядав за будівництвом — видатний український радянський інженер, вихователь кількох поколінь талановитих будівельників О. І. Неровецький. Об’єм споруди — 347000 м3 — такої ще не будували в нашій країні. Тут мали розміститись близько тридцяти установ різних галузей народного господарства.
У будинку — зали для засідань і зборів, бібліотека, їдальня, численні кабінети, допоміжні приміщення. У плані споруда складається з трьох сегментів-корпусів, з’єднаних переходами на різних рівнях. Кожний комплекс — це композиція об’ємів різної висоти — від 6 до 12 поверхів. При чому висота головних об’ємів ростає з двох боків до центру з тим, щоб всередині контрастно спуститися до рівня головної шестиповерхової горизонталі.
Архітектура споруди вражає новизною. Конструкціям з монолітного залізобетону в поєднанні з металом і скляними площинами прийомів надано виняткової художньої виразності. Динамічний силует комплексу гармонує з навколишньою забудовою. Особливо ефектний Держпром увечері, коли він, немов кришталевий палац, випромінює навколо яскраве світло. Споруджений у 1963 р. монумент В.І. Леніну (скульптори М. Вронський, О. Олійник, архітектор О. Сидоренко) став ідейним центром площі.
ПАЛАЦ ПРАЦІ В ТУРІНІ
Якщо Міс ван дер Рое можна назвати в архітектурі співцем скла і металу, то видатного сучасного італійського інженера і архітектора П’єра Луїджі Нерві — співцем залізобетону. Обидва вони, за висловом японського архітектора Кендзо Танге, ідуть у фарватері граничних можливостей будівельної техніки і досягають максимальної художньої виразності у використанні цих будівельних матеріалів.
Протягом своєї історії італійська архітектура майже ніколи не втрачала чіткої виразності й класичної гармонійності, традиції якої сягають ще в античні часи. Саме ця гармонійна логіка притаманна П’єру Луїджі Нерві (нар. 1891 р.), талановитому інженерові з великим художнім смаком. Розроблені ним збірні залізобетонні елементи не тільки відкрили великі можливості цих конструкцій, а й несподівано розкрили їх художню виразність. На основі винайденого ним так званого армоцементу Нерві створює різні варіанти легких залізобетонних конструкцій. Здебільшого він працює разом з архітекторами, але в більшості споруд, в яких брав участь, основний художній ефект створюють розроблені ним конструкції. Однією з найкращих споруд П’єра Нерві є Палац Праці в Туріні, збудований у 1961 р.
Це гігантський зал (у ньому була розташована промислова виставка), квадратний у плані, розмірами 158X158 м, а висота його 23 м. Перекрито споруду 16 бетонними плитами, кожна з яких спирається на одну опору. Фасад Палацу — суцільна скляна стіна, її рівномірно розділяють вертикальні металеві ферми. Переступивши поріг Палацу, мимоволі зупиняєшся від здивування. Серед величезного просторого залу вільно стоять велетенські зірчастого профілю колони, які звужуються вгору, а під стелею розпускаються у фантастичні ребра зонтів. Між плитами видно небо.
Дивлячись на конструкції турінського Палацу Праці, я пригадав слова самого Нерві: «Усі конструктивні проблеми — це синтез, в якому не можна відокремлювати художнє натхнення від технічної думки. Визріваючи в результаті інтуїції і роздуму, вони рухають уперед мистецтво».
Мені довелося бути в Туріні через кілька років після будівництва Палацу Праці. Величезний зал був порожній; інженер, який мене супроводжував, із сумом розповідав, що приміщення не використовується, і що є думка віддати його в аренду окремим фірмам, які, розгородивши зал, улаштують свої приміщення. Така доля може чекати визначний шедевр архітектури в капіталістичному світі.