Реферат на тему: Дзвінниці Закарпаття

ПЛАН

• Розділ І. Коротка церковна історія
• Розділ ІІ. Дерев’яні церкви Закарпаття
• Розділ ІІІ. Дзвінниці Закарпаття
• Розділ І. Коротка церковна історія

У 1551 р. мукачівським єпископом став Володислав. У 1613р. єзуїти заснували колегію в Ужгороді та Пряшеві. Намагаючись утрима­ти єдність церков, українське духовенство ще в 1596 р. підписало Берестейську унію. Вона стала прикладом для вірних і духовенства східного обряду на Закарпатті, які 24 квітня 1646 р. в церкві Ужгородського замку виз­нали свою єдність із Католицькою церквою. Перехід церков і мирян в унію відбувався по­вільно. Запровадження унії сприяло розвит­ку освіти і культури, зближувало Закарпаття з європейською культурою тих часів. У 1721 р. Закарпаття було вже повністю греко-като­лицьким. Тоді в краї існувало 330 церков, з них 11 були муровані, решта — дерев’яні. Від 1772 до 1809 р. єпископом був А. Бачинський, людина тогочасної європейської освіти, великий патріот і працівник на ниві україн­ської культури. Зусиллями А. Бачинського на Закарпатті засновано понад 300 народних шкіл, духовну семінарію, розпочато будівни­цтво єпископської резиденції в Ужгороді та ін. Плоди подвижницької роботи греко-като­лицької церкви стали помітні в 1774 р., коли греко – католицьке єпископство відокремлено від католицьких церков Угорщини. Тоді на Закарпатті налічувалося вже 800 церков, а 700 священиків обслуговували 250 тисяч вір­них. Мукачівське єпископство обіймало тоді 13 комітатів Угорщини: Спіш, Земплин, Ша-рош, Ґемер, Боршод, Абауй Торна, Саболч, Сатмар, Уг, Берег, Уґоча, Мараморош і гай­дуцькі міста (Гайдудороґ, Дебрецен). Єпар­хія включала в себе 60 деканатів. Найбіль­ший відсоток вірних у них становили русини-українці 63,8%, румуни становили 20,9%, угорці – 6,2%.

По смерті єпископа Бачинського з різних причин починається поступовий занепад Му­качівського єпископства.

У складне становище потрапила Греко-католицька церква після революції 1848р. Угорські шовіністи почали мстити греко-ка­толикам за симпатії до Австрії. З утворен­ням Австро-Угорщини посилився угорський вплив на греко-католицьке духовенство.

Православну віру на Закарпатті поширювали під впливом ідеї московського „месіа­німу” підкріпленої успішним придушенням московським військом угорського повстання на чолі з Л. Кошутом. Це також сприяло по­ширенню москвофільської течії, головними виразниками якої стали Адольф Добрянський та о. Іван Раковський. Великою мірою внас­лідок діяльності І. Раковського в 1902 р. в селі Іза виникла православна община, очоле­на дяком Андрієм Владимиром. На культур­ному полі москвофільство провалилося, бо московська мова і література були цілком чужі закарпатцям, але православний месіанізм вплинув на релігійне життя краю. Звинувачуючи провідників православ’я у зв’язках з Москвою, угорці репресували право­славних з Ізи (Марамороський процес). Під впливом цього процесу запанували право­славні настрої в селі Великі Лучки. Народ побачив, що може мстити угорцям переходя­чи в православ’я. Цим скористалися москво­фільські агенти, і на Закарпаття стараннями графа А. Бобринського було скеровано вну­ків Добрянського, буковинських москвофілів,братів Геровських. Угорці, не засвоївши уро­ків з першого Марамороського процесу, за­тіяли в 1913р. другий, а коли в 1915р. під Карпатами стали московські війська, в За­карпатті почався терор проти всього східно­го та слов’янського. Все це створило прірву між народом та духовенством, яке йшло за владою, посилило православні настрої, а зго­дом породило релігійну боротьбу, що трива­ла в 1920-х роках.

В умовах Чехословаччини, у 1919р. май­же третина вірних вийшла із складу Греко-католицької церкви. Православ’я на Закар­патті поширювали переважно російські свя­щеники з Варшавської російської єпархії. Потік російських емігрантів заполонив Чехословаччину і Закарпаття, а чеська влада підтриму­вала і москвофільство, і православ’я, щоб по­слабити позицію Католицької церкви в Чехословаччині. Оскільки православ’я на Закарпатті розвивалося досить хаотично, упродовж 1920-х років між православними тривала боротьба за юрисдикцію між при­хильниками сербської та царгородської юрис­дикції. ” Підкарпатсько-російська православна єпархія” під юрисдикцією сербського синоду остаточно була сформована в 1929 р.

Боротьба з наступом православ’я при­скорила процес українізації греко-католицької церкви в 1920—30-х роках. Поширення української національної свідомості, діяль­ність українських національно – культурних товариств і партій, діяльність А. Волошина і його оточення прискорили процес українізації Греко-католицької церкви Закарпаття. У 1930р. релігійна ситуація на Закарпатті мала такий вигляд: число греко-католиків -359 167, православних – 112 034, римо-католиків – 69 262, євангеліків – 74 179, німців та іудеїв – 102 549.

Включення Закарпаття до складу Радянського Союзу посилило наступ комуністичної держави та її союзника. До липня 1947р. в Мукачівської єпархії Української греко-католицької церкви відібрано 73 цер­кви. 27 жовтня 1947р. НКВС вчинив не­вдалий замах на греко – католицького єпископа Теодора Ромжу, а 1 листопада того ж року його отруїли в Мукачівській лікарні. У 1948р. єпископом російської православної церкви став Макарій. Його заходами і ста­раннями державних властей закрито греко-католицькі церкви. У січні 1949 р. почалися масові арешти греко-католицьких священи­ків російської правос­лавної церкви, на греко-католицизм Московський патріархат проголосив 25 серпня 1949 р. про “…добровільне возз’єднання Мукачівської єпархії з РПЦ”. Заборонена Українська католицька (греко-католицька) церква перейшла в під­пілля.

У 1988 р. в Галичині, а потім і в Закар­патті почався рух за свободу релігії і легалі­зацію Греко-католицької церкви. В листопаді 1988 р. греко-католикам повернено право на реєстрацію своїх громад. Вже 23 січня 1990р. у Львові був проведений Собор УГКЦ і нині вона має повноцінний духовний центр на Батьківщині. До 1990 р. на Закар­патті зареєстровано 132 греко-католицькі громади, у 60-ти храмах служили греко-ка­толицькі священики. У 1993р. в Ужгород­ській кафедрі 3движення Чесного і Животворящого Хреста вперше прозвучала Служба Божа українською мовою.

В умовах незалежної України всі конфе­сії отримали право вільного розвитку. На­пружена ситуація зберігається у стосунках між православними і греко-католиками на Закарпатті. Точиться боротьба за храми, мо­настирі, церковне майно. Сподіваємося, що ідея українського християнського екуменізму зніме цю напругу і всі церкви візьмуть участь у розбудові Української держави.

Розділ ІІ. Дерев’яні церкви Закарпаття

З давніх-давен українці будували з дерева.

Закарпаття, як і Українські Карпати в ці­лому, є тим щасливим місцем, де кожна іс­торична епоха залишила по кілька видатних пам’яток.

Карпати — місце зустрічі східної та захід­ної церковних архітектурних традицій. Звід­си — багатство форм культових споруд, роз­маїття стилів та їх варіантів. Подорожній за­хоплено спостерігатиме за змінами форм та художніх деталей дерев’яних церков від Ужка до Ясіня, від Прислопа до Сокирниці, у вер­хоріччі Латориці, в долинах Рєпніній, Ріки, Боржави чи Тиси.

Традиційна класифікація розрізняє у За­карпатті 5 стилів: лемківський, бойківський, гуцульський, бароковий та готичний, а також два підстилі — середньогуцульський та стиль “ампір” у верхоріччі Тересви. В межах сти­лів розрізняємо кілька варіантів. Всі назви стилів є досить усталеними і передають зміст того чи іншого стилю, а регіони їх поширен­ня, як звичайно, відповідають басейнам рік та долинам (наприклад, барокова церква верхоріччя Латориці, чи барокова церква до­лини Репинки), що й зумовлювало виник­нення стилю та його варіацій. Разом з тим терміни “бароковий”, “готичний”, “ампір” є вельми умовними, бо не йдеться про класичні європейські стилі, а лише про органічне за­своєння українською архітектурою певних елементів цих стилів.

У селах верхньої течії річки Уж трапля­ються невимовно досконалі в пропорціях бой­ківські церкви Великоберезнянського району (північна частина колишнього Ужанського комітату). Вражає мудра стриманість кож­ного верху, що, заламуючись ступінчастою пірамідою, здіймається догори наметом прадавньої форми. Досконала композиція з трьох зітканих з мерехтливих гонтинок верхів урівноважує, поєднує правічні стихії неба і зем­лі: стіни зрубів, складені з грубезних колод, ніби виростають із землі, а завершення з ма­ківками та металевими хрестами вже нале­жить небесній стихії. На Березнянщині вісім давніх дерев’яних церков – у селах Ужок, Гусний, Сухий, Кострино, Сіль, Вишка, Чор­ноголова, Буковцьова. З цих восьми церков п’ять — бойківського стилю з ледь помітним переходом до лемківської церкви з її високою вежею над західним зрубом бабинцем (Березнянщина є частиною закарпатської Лемківщини). Три інші церкви перероблено з бойківських на барокові. Крім того, в ра­йоні є ще шість новіших дерев’яних церков базилічного типу. Закарпатські бойківські церкви мають велику рідню на Львівщині -близько півсотні бойківських церков у Сколівському та Турківському районах і ще кіль­ка в Івано-Франківській області та в Польщі.

Лемківські дерев’яні церкви мають над навою та вівтарем такі ж шатрові пірамідаль­ні верхи, як і бойківські. Мабуть, це оригі­нальна і давня форма в Українських Карпа­тах. Над бабинцем виростає висока вежа з розвинутим бароковим завершенням. Внас­лідок поєднання шатрових форм і барокової вежі виникло архітектурне диво — лемківська церква. Не залишилося й сліду від рівномір­ного розподілу об’ємів, властивого бойків­ській церкві. Вся споруда — це єдиний дина­мічний рух, злет форм зі сходу на захід до найвищої точки вежі. Лемківські церкви, ко­лись поширені в Мукачівському, Ужгород­ському та Свалявському районах Закарпат­тя, ще в XIX ст. здебільшого замінено муро­ваними. Сприяло цьому і введення “типового проекту” мурованої базиліки, й “ідеологічний тиск” на виразно національні форми україн­ського мистецтва. Нині збережено лише чо­тири закарпатські лемківські церкви. З них дві — класичні: одна в Ужгороді, з села Шелестово, друга — в Київському музеї просто неба, з села Плоске. Ще одна, перероблена, стоїть у місті Свалява, а четверта, теж пере­роблена – в селі Руська Кучава. Ще три лемківські церкви з сіл Обава, Глинянець і Медведівці були врятовані чеськими ентузі­астами в 30-х роках і перевезені в Чехію. Лемківщина тягнеться вздовж північних (у Польщі) та південних (у Словаччині) схилів Бескидів. На словацькій Лемківщині зберег­лося приблизно 25 лемківських церков та ще близько шести десятків у Польщі.