Лемківські будівельні традиції, проявлені в тридільності найбільш поширеного типу дерев’яної церкви, не тільки стверджують цю загальноукраїнську характерну рису народної архітектури, але й продовжують її, розвивають далі і удосконалюють на свій лад.
Це не є поверхове механічне повторення, не звичайне наслідування трикамерних архітектурних задумів, утворених уже раніше в різних історико-географічних областях України, а навпаки, це пережитий у собі, грунтовно продуманий, опоетизований за участю власної фантазії, отже глибоко творчий процес.
Це є процес задумування і здійснювання в натурі своїх власних архітектурних композицій, в яких проявлено повагу до освячених віками національно-українських традицій і уподобань
В найкращих лемківських церквах ХУІІ-ХУІП століттів, таких, як у селі Поворозник -1612 року. Святкова Велика -1757 року. Святкова Мала – 1762 року та Чарна – 1764 року, кожна вежа від землі до хреста є начеб учасницею вокального „тріо”, яка має свій власний голос, свій індивідуальний тембр звучання, але виступає в гармонійному акорді з двома іншими виконавцями цього пластичного концерту.
В кожній тридільній лемківській церкві з трьома вежами є своя особлива пластична ритміка і своя особлива пластична мелодика. Розмірене повторення не ідентичних, а тільки подібних одна до одної веж – це є елементарна пластична ритміка. А убування висоти церковних веж від високої – над нартексом або бабинцем, через середню – над навою, до низької – над вівтарем, це є пластичний мотив або навіть елементарна пластична мелодія, яка має свій особливий вираз від “fortissimo” до “poanissimo”.
Найвища вежа – це визначна, особливо в сільському краєвиді, архітектурна форма. Висока вежа е такий психо-емоціональний чинник, який стимулює певну реакцію з боку глядачів, збуджує зорову увагу своєю величчю. А якщо ця висока вежа є одночасно й дзвіниця, то вона збуджує ще й слухову увагу звуками дзвонів, від яких розноситься благовість. Висока вежа наочно виражає тенденцію вгору, породжує мажорний настрій, викликає душевне піднесення.
Такий стимулятивний ефект діяння високої вежі на людей збігався з її оборонною ролею у минулому, коли була потреба зміцнювати стійкість патріотичних почувань для захисту села і цілого краю від агресії ворога.
Середня вежа – це є перехід від стимулятивно діючого чин-ника до чинника седативного (заспокійливого. -Ред.) діяння.
Найнижча вежа становить своїм змістом і розміром контраст до найвищої. Будучи над вівтарем, ця вежа не тільки відповідає седативному діянню місця, на якому зосереджується молитовне заглиблення віруючих, а й своєю низькою висотою вона цілком співзвучна тим приниженням і стражданням, через які пройшов Спаситель для врятування людськости від моральної загибелі. Тут, у святилищі, відбувається Пресв. Євxаристія – таїнство перетворення самопожертви і великих людських мук, доведених до смерти, на подолання цієї смерти життям, на ствердження цього осяяного любов’ю до людей життя.
Мінорний настрій, породжений стриманістю архітектурних форм, сприятливих затишкові; самозаглибленню, веде до ще більшого душевного піднесення, ніж те, яке породжують сильно діючі своєю величчю ефекти зовнішнього оточення.
Можливо, саме такий, а можливо, якийсь подібний глибокий зміст лежить у яскраво вираженій динаміці спадання висоти веж у типових лемківських церквах.
Динаміка, виразний рух пластичних форм, сильно діючий через зорове сприймання на психіку, а через психіку на емоції – це є риса, характерна для італійського барокко, яким захопилися в свій час Франція, Еспанія, Німеччина, Австрія, і Угорщина, Чехо-Словаччина, | Польща й Україна.
В Україні, в епоху визвольних війн, стиль барокко особливо припав до смаку: він відповідав духові масового зрушення українського народу за XVII-XVIII століть у боротьбі за волю, а також відповідав нахилові українців до мальовничости, яка здатна звеселити навіть і під час тяжких переживань, викликати посмішку радощів буття навіть і крізь сльози.
Динаміку спадання висоти веж у сільських церквах Лемківщини утворено в пошуках якнайкращої відповідности між змістом християнського храму та його пластичною формою.
Динаміка поривання до неба, але не так елементарно виявлена, як в гострих верхах і стрілчастих формах готики, а виражена як наслідок перемоги увінчаної хрестом вежі після напруженої боротьби відземих напрямів з поземими – ось така є внутрішня напруженість і мальовнича енергія, властива для стилю барокко. В формах веж кожного зрубу йде таке змагання, поки нарешті не засяє на маківці вежі ажурний барочний хрест, часто над півмісяцем – символізуючи стійкість і перемогу християн у боротьбі з агресією магометан.
Характерна для барокко лагідно гнута лінія, в наймальовничіших із всіх українських форм – чудових лемківських багатоярусних і безмежно різноманітних вежах, ввесь час сприяє перемозі вертикаль у їх боротьбі з горизонталями, поки не заторжествує вертикаля ажурного хреста. Такі барочні прегарні хрести з безліччю варіянтів їх граціозного рисунку становлять легкий перехід від об’єму вежі до навколишнього відкритого простору.
Не тільки динаміку спаду-висоти веж із заходу на схід, але й динаміку поривання до неба кожної вежі, після подолання багатьох перешкод на шляху цього спрямування, в лемківських церквах проявлено на свій лад.
У зрубах лемківських церков, завершених стрункими вежами, поривання до неба проходить через більші або менші труднощі. І тільки після того, як ці труднощі і перешкоди переможено, ідея життєрадісної мальовничости, властива для барокко, дістає повноцінну виразність у формах своєрідного і психо-емоціонально вражаючого, цілком лемківського варіянту українського козацького барокко.
Зразки лемківського варіянту українського козацького ба-рокко зустрічаємо і на Закарпатті. Розглянемо один із таких зразків саме із Закарпаття, як доказ того, що лемківський вклад у скарбницю світового мистецтва не лишається ізольованим, а має чудові переходові форми до бойківського типу церков і до загальноукраїнських тридільних храмів.
Згадаємо пам’ятку архітектури XVIII століття, церкву св.Миколи в селі Канора з північного Закарпаття. В цій пам’ятці властиві для світової архітектури насиченість рухом і мальовничість форм виражено в дусі лемківського типу церков, але й у досить оригінальній творчій синтезі. І все це по-народному висловлено в простих і ясних формах, зрозумілих місцевій людності, цілому українському народові і людськості цілого світу.
Динаміка зниження висоти веж у цій церкві села Канора, дуже енергійна. Уявна лінія, проведена через маківки хрестів, у цій пам’ятці дуже близька до найдинамічнішого зі всіх напрямків – похилої лінії, яка становить з поземою лінією кут, близький до 45°.
В цій пам’ятці архітектури поривання у височінь найвищої вежі є також дуже енергійне. Від похиленого даху опасання внизу, який об’єднує всі три зруби в одну цілість і стверджує в долішній частині будівлі панування поземої лінії над відземою, боротьба відземих Напрямків з поземими щодалі вгору все більш посилюється.