Дослідження давнього Києва поставило перед ученими низку питань, які донедавна якось оминалися. Зокрема однією з найважливіших проблем видається нам реконструкція рядового житла домонгольських часів. Хоч археологам рештки таких будинків добре відомі – їхній кшталт і подоба вимальовуються непевно. Це пояснюється тим, що археологічні розкопи фіксують лише долішню (заглиблену в землю) частину; про вигляд основної, наземної частини лишається тільки здогадуватися на підставі побічних даних.
Пропонуємо тут реконструкцію такого житла (“напівземлянки”) на підставі приступних даних – археологічних матеріалів, давньоруської графіки, історичних та етнографічних паралелей, а також з урахуванням загальних закономірностей і тенденцій розвитку середньовічного міста.
Розгляньмо основні елементи пропонованої реконструкції.
Тип будівлі
Загальновизнана похибка – постулат, що заглиблена частина споруди вичерпує собою план і конструктивну основу будинку. Це уявлення виникло як довільне припущення, воно практично нічим не підтверджене. Його спростовують не тільки археологічні, а й етнографічні матеріали. Дослідження в кількох місцях (с.Леськи на Чернігівщині, Пастирське городище поблизу Сміли та ін.) переконали, що житло такого типу було спорудою повністю надземною. Заглиблення площею 9-12 кв. м становило тільки частину її плану. Внутрішній простір являв собою неглибоку виїмку квадратової чи прямокутної форми зі стінками, кріпленими деревом (дошки, дранка, плетиво з хмизу тощо), і широкими “лежанками” по краях, завширшки здебільшого 1-2 м.
Іноді будівля складалася з двох або більше камер. Тому подекуди виявлені археологами розміщені поряд “напівземлянки” могли належати до одного житла. На Поволжі, в Сибіру та інших периферійних районах такі житла (хати з підкліттю) дійшли до наших днів. У кількох випадках підкліть є прямокутним заглибленням, ідентичним давньослов’янським “напівземлянкам”, і становить собою житлове приміщення; набагато частіше – господарське або виробниче.
Поверховість
Вважається самозрозумілим, що “напівземлянки” (зокрема київські) були будівлями одноярусними. Ця думка, однак, цілком довільна, її спростовує графічний матеріал – давньоруські мініатюри, передусім з Радзивіллівського літопису.
На цих малюнках маємо десятки зображень міських будинків, серед них і київських. Усі вони однотипні, хоч у деталях спостерігаємо відмінності. Характер зображень умовний; це не реальні замальовки будівлі, а своєрідні символи, знаки, покликані інформувати глядача про місце зображуваної дії. У цьому виявляє себе вироблена естетична концепція середньовічних мистців, які аж ніяк не прагнули до точного й адекватного натурі зображення.
Міські укріплення на мініатюрах позначали однією баштою з чотирма зубцями, військо – одним вершником з пірамідою шоломів за ним. Міський ландшафт втілювався в дну будівлю, що становила, певна річ, узагальнений тип споруди, властивої давньоруському місту. Образ був подиктований життям-інакше глядач не впізнав би зображення.
Відмітна особливість тих будівель – вертикальна композиція; висота будинку істотно більша за ширину, що взагалі властиво для середньовічної житлової забудови. Як відомо, тогочасні будівлі, що збереглися до наших днів, мають співвідношення висоти до ширини 2:1, 5:2, 3:1 і навіть 4:1.
Здебільшого міські будинки на мініатюрах зображені триповерховими, рідко – чотириповерховими. Подекуди вони ніби двоповерхові, але це небезсумнівно, Творча манера – різниться; іноді зображення претендує на більш} деталізацію (тут на поверх припадає, як правило, тільки одне вікно), в інших випадках воно гранично схематизоване. В цьому останньому варіанті кількість віконних отворів, зображених простими рисками, звичайно станови три. Очевидно, це невипадково, бо саме таку кількість вікон у вуличному фасаді пізніше закріпило магдебурзьке право.
Отже, давньоруська графіка свідчить, що пересічна міські будівля давньої Русі мала вертикальну композицію й була багатоповерхова (переважно триярусна). Відзначимо, до речі, що археологічні дослідження в Новгороді дали можливість історикам архітектури запропонувати цікаві реконструкції. Усі житлові будівлі там виявилися багатоярусними У Києві щонайменше двоповерхові споруди фіксувалися ще під чаї розкопів В.Хвойки.
Конструкція
Київське міси житло ХІ-ХІП століть – це будівлі з дерев’яним каркасом і глиняна заповненням стін. Така конструкції має назву “фахверкової” і за раннього середньовіччя була поширена по всій Європі. Щоправда, поряд стояли й зрубні конструкції, але фахверк безумовно переважав – принаймні в горішній частині міста.
Конструктивну основу каркаса становили прямовисні стовпи, вкопані в землю або врізані в поземні бруси, покладені на земляний фундамент; з’єднувалися вони поперечними балками. Щоб надати конструкції більшої жорсткості, використовували похилі бруски, що сполучали прямовисні й поземні деталі каркаса. Кількість тримальних стовпів могла бути різна, у кожному конкретному випадку вона визначалася розмірами житла та його розплануванням. Відстань між сусідніми стовпами в стіні становила 1,5 – 2,0 м.
Добру орієнтацію стосовно цього дають ямки стовпів, що, як правило, трапляються на дні заглибленої в землю (а відтак краще збереженої) частини. Нерегулярність розміщення їх, що бентежить дослідників, – позірна, бо розпланування житла загалом не визначалося місцеположенням заглиблення. Відстань між тримальними стовпами долішнього поверху по периметру становить 1,5-2,0 м, але може бути вдвоє більшою вздовж внутрішніх осей.
Характер заповнення стін, як можна гадати на підставі етнографічних паралелей (в Україні описувана конструкція в народному житлі перетривала до наших днів), міг мати такі варіанти: а) суцільне глиняне промазування по основі дощок (голих чи задранкованих) або плетеної лози; б) заповнення вальками з глини (іноді – попередньо випаленими); в) сирцеве мурування; г) саманне мурування. Два перші варіанти засвідчили археологи.
Діаметр тримальних конструкцій коливався між 0,20 – 0,25 м. Це фіксується розміром”ямок від прямовисних стовпів. Для в’язі використовували звичайно тонші бруски. Такі в’язки забезпечували каркасові потрібну міцність.
Розміри
Заглиблена в землю частина має доволі усталені розміри – стінки її здебільшого коливаються від 3 до 4 метрів. Рідше трапляються значно більші заглиблення. Ширину “лежанок” з боків виїмки встановити важче, однак можна припускати, що навряд чи вона перевищувала 1-2 м. Подеколи одна зі сторін заглиблення могла безпосередньо прилягати до зовнішньої стіни будинку.
Багато дає дослідникові оцінка відстані між сусідніми “напівземлянками”- коли є впевненість, що вони одночасові. У Києві вона становить від двох до шести метрів. Це підтверджує висловлене вище апріорне припущення – з тим, однак, застереженням, що іноді розміри “лежанок” могли перевищувати середні й досягати трьох, чотирьох і більше метрів.
Робимо елементарний обрахунок: 3-4 м (заглиблення) + 1-4 м (“лежанки” з обох сторін) = 5-12 м (по вуличному фасаду). Саме така ширина будівлі була характерна для середньовічної Європи (тогочасні будівлі Львова, Таллінна, польських міст та ін.).
Поздовжня вісь, розташована під прямим кутом до вуличок, могла бути більшою, але не набагато, оскільки довжина споруди обмежувалася можливостями освітлення. Загальна площа будівлі була десь від 50 – 60 до 100 – 120 кв.м. Зазначимо, що в Новгороді й Ладозі, де добре збереглися зруби, які дають змогу точно визначити розміри будівлі, житлові споруди найчастіше мали саме таку площу. Київські зруби, добре вивчені на Подолі, переконливо підтверджують пропоновані обрахунки.
Висоту будинків і кожного з поверхів годі точно виміряти. Часом вона могла істотно коливатися. Адже висота не лімітувалася ні технічно, ні економічно. При фахверковій конструкції підвищення поверху на 0,5 – 1,5 м майже не впливало ні на надійність конструктивних вирішень, ні на вартість будівлі, Серйозніше обмежувала будівельні можливості проблема опалення – занадто великий обсяг примітивна піч не обігрівала.
У пропонованій моделі, що відповідає середньому рівневі житлової будівлі, взято цифри, близькі до мінімальних (хоч і не мінімальні). Сторони заглибленої в землю частини – 3,0 і 3,5 м, вуличний фасад -6м, поздовжній фасад першого поверху – 8м, висота поверхів: 2,5 + 3,0 + 2,5 м.
Чи дерев’яний каркас тинькували? Гадаємо, що так. Класична фахверкова будівля з оголеним каркасом у нашому уявленні пов’язується із Західною Європою, особливо Німеччиною, де цей прийом застосовують дотепер. У Східній Європі, зокрема в Україні, дерев’яні конструкції здебільшого вкривали шаром тиньку. Але “західноєвропейський” варіант фахверка для раннього середньовіччя був універсальним, і Русь не становила тут винятку.
Про це свідчать зокрема давньоруські мініатюри. На деяких з них дуже чітко показано відкриті й вирізнені кольором фахверкові конструкції (наприклад, на зображеннях приїзду деревлянських послів до Києва 945 року, оборони Переяслава 1187 року). З урахуванням цих ілюстрацій інакше сприймаємо звичайні схематичні малюнки міських будинків з поземними тягами на місці міжповерхових перекриттів. Очевидно, це не карнизи, а деталі фахверка, відкриті погляду й візуально підкреслені.