У стоп’ятдесятилітній історії спорудження цього ансамблю відображено дві стилістичні епохи — стиль Відродження і барокко, що запанував в Італії в XVII ст. У цій найбільшій церковній споруді світу було розв’язано кардинальні питання, які мали велике значення для дальшого розвитку світової архітектури.
У 1452 р. архітектор Бернардо Росселіно почав складати проект спорудження нової церкви, але на цьому тоді й закінчилось. На початку XVI ст., коли зміцніла папська влада і папа Юлій мав намір зробити Рим столицею світу, знову з’явилася ідея будівництва головного собору католицької релігії. Проект собору належить Браманте, він же — головний будівничий. З 1506 р. розпочалося будівництво собору. На відміну від традиційної базилікальної форми культової споруди Браманте проектує величезну центричну споруду. «Відходить від істини той, хто відступає від ідеї центричного плану»,— говорив Браманте. Це — суто ренесансна ідея, що суперечила церковним традиціям. Споруда була композицією великих і малих об’ємів, які групувалися навколо центрального хрещатого в плані простору, перекритого величезним напівсферичним куполом. Ступінчаста композиція і співвідношення її великих і малих частин повинні були надавати собору особливої величі.
Після смерті Браманте в 1514 р. собор будують Рафаель, Перуцці та Сангало, причому па вимогу церковної влади план зрештою набирає базилікального характеру. У 1546 р. будівництво собору було доручено сімдесятидворічному Мікеланджело Буонарроті. Великий митець працював над ним останні 17 років свого життя. Він рішуче повернув споруду до центричного типу, хоча вніс, порівняно з ідеєю Браманте, чимало свого. Композицію собору Мікеланджело зробив компактнішою, ввів на фасадах великі пілястри, об’єднав споруду аттиковим поверхом; замість високих дзвіниць поставив невеликі куполи і замість напівсферичного зробив купол параболічним. Діаметр купола 52 м. Собор разом з хрестом сягав висоти 135 м — розмір для тих часів величезний, можна сказати, фантастичний. Після смерті Мікеланджело папська влада все-таки наполягала на тому, щоб надати споруді базилікальних рис. У 1607-1614 рр. архітектор нового стилістичного напряму — барокко Карло Модерна прибудував західну частину з нартексом, чим надав плану базилікального характеру. При цьому з площі вид на купол було закрито високим аттиком, а самі форми прибудови виявилися настільки немасштабними, що собор здавався меншим, ніж був насправді. Це враження певною мірою було усунуте завдяки вдалому розплануванню площі перед собором у 1656-1667 рр. великим архітектором стилю барокко Лоренцо Берніні.
Берніні віддалив площу від собору і надав їй овальної форми, оточивши двома рядами спарених колон.
Через урочисті величезні двері проходимо до собору. Тут усе сповнене пишністю, від усього віє багатством: величезні пілони прикрашені оздобами, мозаїкою, тут же мармурові надгробки пап, скульптури. Навкруги снують натовпи прочан, туристів, католицького духівництва з усього світу. Проходячи переднє приміщення собору — нартекс, помічаєш в перспективі з правого боку на високому п’єдесталі біля стіни скульптурну групу. Це — один з найславетніших шедеврів світового мистецтва — «Пієта» (плач матері над тілом загиблого сина) Мікеланджело. І тут уся пишність собору, весь шум і метушня відступають на задній план. Ви стоїте віч-на-віч з великим творінням мистецтва. Почуття безмежної скорботи, що його виражає скульптура, змушує забути все, що вас оточує навкруги. Це почуття чудово передав Микола Бажан у вірші, присвяченому цій скульптурі:
І раптом тут, у напівтемній ніші,
Ледь-ледь осяяна м’яким мигтінням свіч,
Велике чудо нам явилося увіч,
Як світла чаша роздуму і тиші.
КАПЕЛА ЗИГМУНТА НАВАВЕЛІ У КРАКОВІ
Архітектура епохи Відродження залишила блискучу спадщину в слов’янських країнах Європи — Югославії, Чехословаччині і Польщі. Перлиною польського ренесансу є невелика капела Зигмунта в кафедральному соборі в Кракові. Згодом вона стала зразком для подібних споруд у Польщі, Литві та інших країнах.
Вавельський замок — історичний центр стародавньої столиці Польщі — Кракова. Це гармонійний ансамбль готичних, ренесансних та бароккових споруд, що з’явилися протягом чотирьох століть. Він височить на високому пагорбі над Віслою, у долині якої розкинулися квартали старого міста. До Вавеля веде по-середньовічному вузька вулиця Канонича, що майже вся забудована ренесансними та барокковими будинками XVI-XVII ст. Крутою стежкою піднімаємося до замку, над яким височать вежі кафедрального собору. Через головні ворота — Браму Вазів — виходимо на широкий, вимощений кам’яними плитами двір. Його оточують численні замкові споруди, із східної сторони за господарським корпусом видно королівський палац, збудований у 1502-1533 рр. архітекторами Франциськом Флорентійцем, Бенедиктом з Сандоміжа і Бартоломео Береччі. Окрасою палацу є чудовий ренесансний двір оточений триярусними галереями, з яких верхня утворена топкими колонами, що поставлені одна на одну. Це надає галереї виняткової легкості.
З північної сторони замку стоїть великий готичний кафедральний собор, збудований у 1320-1364 рр. Собор не раз добудовувався і перебудовувався. У наші дні це — складна багатостильова споруда з барокковим завершенням. Кілька капел виходять фасадами у двір замку, і серед них — дивної краси Зигмунтова капела, її побудував у 1517-1533 рр. архітектор Бартоломео Береччі. Капела квадратна в плані, однією стороною виходить на південний неф собору. Композиційне вона повторює схему восьмерика на четверику. Фасад зі сторони двору розчленовано пілястрами з капелюрами, стіни декоровано прямокутними та ромбічними фільонками. Спокійний і простий фасад завершується антаблементом, над яким височить на восьмигранному п’єдесталі купол з високим світловим ліхтарем. Фасади восьмигранника прикрашено орнаментом. Жовто-сірого кольору стіни, позеленілі мідні частини покрівлі та позолота створюють теплу і вишукану колористичну гаму. Форми споруди спокійні, по-ренесансному світлі й урівноважені. Всередині капела прикрашена ліпним орнаментом. У нішах, обрамлених урочистими арками, стоять скульптури й саркофаги польських королів. Великі круглі вікна в восьмерику дають багато світла, що заливає весь внутрішній простір капели, чим створюється сильний контраст з напівзатемненими нефами собору.