Зорі — найпоширеніший тип небесних тіл у Всесвіті. Зір до 6-ї зоряної величини налічується близько 6000, до 11-ї зоряної величини приблизно мільйон, а до 21-ї зоряної величини їх на всьому небі близько 2 млрд.
Усі вони, як і Сонце, є розжареними самосвітними газовими кулями, в надрах яких виділяється колосальна енергія. Однак зорі навіть у найсильніші телескопи видно як світні точки, бо вони знаходяться дуже далеко від нас.
1. Річний паралакс і відстані до зір. Радіус Землі виявляється надто малим, щоб бути базисом для вимірювання паралактичного зміщення зір і для визначення відстаней до них. Ще в часи Коперника було зрозуміло, що коли Земля справді обертається навколо Сонця, то видимі положення зір на небі повинні змінюватися. За півроку Земля переміщується на величину діаметра своєї орбіти. Напрями на зорю з протилежних точок цієї орбіти мають розрізнятися. Інакше кажучи, у зір повинен бути помітний річний паралакс (мал. 72).
Річним паралаксом зорі р називається кут, під яким із зорі можна було б бачити велику піввісь земної орбіти (що дорівнює 1 а. о.), перпендикулярну до променя зору.
Чим більша відстань І) до зорі, тим менший її паралакс. Паралактичне зміщення положення зорі на небі протягом року відбувається по малому еліпсу або колу, якщо зоря знаходиться в полюсі екліптики (див. мал. 72).
Коперник намагався, але не зміг виявити паралакс зір. Він правильно твердив, що зорі надто далеко від Землі, щоб існуючими тоді приладами можна було помітити їх паралактичне зміщення.
Мал. Річні паралакси зір
Надійно виміряти річний паралакс зорі Веги вперше вдалося в 1837 р. російському академіку В. Я. Струве. Майже одночасно з ним в інших країнах визначили паралакси ще двох зір, однією з яких була « Центавра. Ця зоря, яку в СРСР не видно, виявилася найближчою до нас, її річний паралакс р = 0,75″. Під таким кутом неозброєному оку видно дротинку товщиною 1 мм з відстані 280 м. Не дивно, що так довго не могли помітити в зір настільки малі кутові зміщення.
Відстань до найближчої зорі а Центавра D = 206265″: 0,75″ = 270 000 а. о. Світло проходить цю відстань за 4 роки, тоді як від Сонця до Землі воно йде лише 8 хв, а від Місяця — близько 1, с.
‘Відстань, яку світло проходить протягом року, називається світловим роком. Цю одиницю використовують для вимірювання відстані поряд з п ар с е к о м (пк).
Парсек — відстань, на яку велику піввісь земної орбіти, перпендикулярну до променя зору, видно під кутом І”.
Відстань у парсеках дорівнює обереній величині річного паралакса, вираженого в секундах дуги. Наприклад, відстань до зорі а Центавра дорівнює 0,75″ (3/4″)> або 4/3 пк.
1 парсек = 3,26 світлового року = 206265 а. о. = 3 • 1013 км.
У наш час вимірювання річного паралакса є основним способом визначе’ння відстаней до зір. Паралакси виміряно вже для дуже багатьох зір.
Вимірюванням річного паралакса можна надійно визначити відстані до зір, що знаходяться не далі 100 пк, або 300 світлових років.
2. Видима й абсолютна зоряна величина. Світність зір. Після того як астрономи дістали можливість визначати відстані до зір, було встановлено, що зорі відрізняються за видимою яскравістю не тільки через різні L відстані до них, а й через різну світність.
Світністю зорі L називається потужність випромінювання світлової енергії порівняно з потужністю випромінювання світла Сонцем.
Якщо дві зорі однакової світності, то зоря, що знаходиться далі від нас, має меншу видиму яскравість. Порівнювати зорі за світністю можна лише в тому разі, якщо розрахувати їхню видиму яскравість (зоряну величину) для однієї і тієї самої стандартної відстані. Такою відстанню в астрономії прийнято вважати 10 пк.
Видима зоряна вецичица, яку мала б зоря, якби знаходилася від нас на стандартні відстан D0 = 10 пк, дістала назву абсолютної зоряної величини М.
Розглянемо кількісне співвідношення видимої й абсолютної зоряних величин зорі при відомій відстані О до неї (або її паралаксі р). Пригадаємо спочатку, що різниця 5 зоряних величин відповідає відмінності яскравості рівно в 
раз. Отже, різниця видимих зоряних величин двох джерел дорівнює одиниці, якщо одне з них яскравіше за друге рівно в ^100 раз (ця величина приблизно дорівнює 2,512). Чим яскравіше джерело, тим його видима зоряна величина вважається меншою. У загальному випадку відношення видимої яскравості двох будь-яких зір I1 : I2 пов’язане з різницею їх видимих зоряних величин m1, і m1 простим співвідношенням:
І1 : І2 = 2,512
Нехай m — видима зоряна величина зорі, яка знаходиться на відстані D. Якби вона спостерігалася з відстані D0 = 10 пк, її видима зоряна величина m0 за означенням дорівнювала б абсолютній зоряній величині М. Тоді її позірна яскравість змінилась би.
де р виражено в секундах дуги.
Ці формули дають абсолютну зоряну величину M за відомою видимою зоряною величиною m при реальній відстані до зорі D. Наше Сонце з відстані 10 пк мало б вигляд приблизно як зоря 5-ї видимої зоряної величини, тобто для Сонця M¤ » 5
Знаючи абсолютну зоряну величину М будь-якої зорі, можна обчислити її світність L. Узявши світність Сонця L© = 1, за означенням світності можна записати, що
L = 2,5125-M, або L = 0,4 (5 – M)
Величини M i L у різних одиницях виражають потужність випромінювання зоpі.
Вивчення зір показує, що за світністю вони можуть відрізняйся в десятки мільярдів раз. У зоряних величинах ця різниця досягає 26 одиниць. ,
Абсолютні величини зір дуже високої світності від’ємні й досягають М = – 9. Такі зорі називаються гігантами і надгігантами. Випромінювання зорі 5 Золотої Риби потужніше за випромінювання нашого Сонця в 500000 раз, її світність L = 500000; Найменшу потужність випромінювання мають карлики , М= + 17 (L = 0,000013).
Щоб зрозуміти причини значних відмінностей у світності зір, треба розглянути й інші їхні характеристики, які можна визначити іа основі аналізу випромінювання.
3. Колір, спектри й температура зір. Під час спостережень ви звернули увагу на те, що зорі мають різний колір, добре помітний / найяскравіших з них. Колір тіла, яке нагрівається, у тому числі й зорі, залежить від його температури. Це дає можливість визначити температуру зір розподілом енергії в їх неперервному спектрі.
Колір і спектр зір пов’язані з їхньою температурою. У порівняно холодних зір переважає випромінювання в червоній ділянці спектра, тому вони й мають червонуватий колір. Температура червоних зір низька. Вона підвищується послідовно з переходом від червоних зір до оранжевих, потім до жовтих, жовтуватих, білих і голубуватих. Спектри зір дуже різноманітні. Вони поділені на класи, які позначають латинськими буквами й цифрами (див. задній форзац). У спектрах холодних червоних зір класу М з температурою близько 3000 К видно смуги поглинання найпростіших двохатомних молекул, найчастіше оксиду титану. У спектрах інших червоних зір переважають оксиди вуглецю або цирконію. Червоні зорі першої величини класу М — Антарес, Бетельгейзе.